II Морські думки
О коб моє серце було
Тим морем глибоким під нами,
А всі його злі вороги
Були кораблями!
Отож би воно їх шпурляло сям-там
Між скелями свойого гніву,
А врешті проглинуло б їх залюбки
В безодню свою отемнілу.
Тепер воно тільки хвилина одна
Поміж тисячами подібних,
Та все ж воно звільна гризе й підтина
Судно ворогів непотрібних.
Ми, хвилі, пливемо як вірний союз
Одна за одною без впину,
У всіх один ворог, безсоромний джус,
Його ми й караєм всю днину.
А вихор, дух бунту, і б'є нас і рве,
Аж піна з нас прище до неба,
Аж поки всі хвилі зі сну не зіб'є,
Бо спать непробудно не треба.
Нарешті розпався руїнний тягар,
Що ми довго на собі носили,
І не з плюскотом гонило, мов на пожар,
Погулять на ворожі могили.
З усіх берегів роздається луна
До самих небесних коркошів:
„Втонуло, втонуло з людьми і мишма
Судно брехунів і святошів!”
III. В морозні зимовії дні.
В морозні, зимовії дні,
У темний, безнадійний час —
