Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 18. Переклади (1960).djvu/444

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


Жорж Роденбах

Чари минулоrо

Минуле любий мрець, що плачемо за ним,
Що любимо його над все, хоч кинув нас;
Що тягне наші сни, хоч крізь докорів дим,
В той час, коли ми з ним жили ось тут ураз.
В лазур, куди летять ті пташки, білі душі,
В лазур і дух його безсмертний полетів;
А труп в труні, котру коронки вкрили й плющі,
В труні, збудонаній з колиски наших снів.
І як в тісну ту кліть кладуть часом мерцеві
Все, що любив він тут, забутки сумовиті,
Так ми зложили там всі іграшки розбиті,
Всі дітські вбраннячка цвітисті та рожеві,
Що в них до дзеркала пишались, щастям п'яні
От тим то відтоді ми ходим чорно вбрані.


Любовна літанія я мовив їй: "Будь ти Мадонною мо€ю, Тобі даю свій дух, мов срібную лілею. Свій rpix оплакав я, як rрішникові слідно. При ТВОІЇЙ білизні мені не буде стидно. Я постанову взяв, спасенну постанову у добровільний rpix не попадати знову. Друrої, крім тебе, не полюблю до суду, Немов святині жрець, тобі служити буду. Мов у святині жрець кляка€, б'€ поклони, Я вставлю образ твій поміж святі ікони. І в скупленню душі, і в захваті без краю Тебе літанії словами звеличаю. 439