Із „Жебрацьких пісень”
I. Старий заєць
Цей дід, мов заєць сірий весь,
Що хліба просячи плетесь,
Що нині тут, а завтра десь,
Куди йде? Відки? Годі знать.
Хай траф жене, де хоче гнать,
А він шлап-шлап від хат до хат.
Днесь босий, завтра без чобіт,
В руках вишневий бук від літ,
Дальш, ніж візник, зайде він в світ.
У мріях — миль налічить зір
По тих шляхах, що тнуть простір
Аж ген там до тих синіх гір,
Що мріють десь в далечині,
Щоранку дальші, осяйні,
А вечером не ближчі, ні.
Так без упину тюпа він
Незабутній мрії навздогін
Аж до мети, що зветься скін.
Край шляху він колись засне,
Жнець-голод, мов стебло, зіжне,
Ніхто не сплаче, не зідхне.
В траві простягшись горілиць,
Він зорить в небо до зірниць,
Що сяють, повні таємниць.
Ах, може там вгорі є та
Його надій і мрій мета,
Що тут манить і відліта.
Ах, може пристань там така,
Куди ця чаєчка хитка
