Цю сторінку схвалено
Як пив він свіжеє вино,
Як любо в горло йшло воно,
Як борщик смакував давно.
І як то добре швендять скрізь…
Хоч ти чужий, жебрак, — не бійсь,
Усякий їсти дасть, надійсь!
Який то люд той добрий є,
Прийме старця в житло своє,
Що сам їсть, те й йому дає.
Ніде, і в небесах мабуть
Не ліпше бідним, як ось тут
На цій землі! Коб ще добуть
До завтра! — дума бідний дід.
Не хочеться топтати слід
В той інший, невідомий світ.
Ах, бо в життю добра так много,
Що дід цей, пес, жебрак, усього
Жалкує, хоч не мав нічого.
