Слухайте, старці й молодці,
Про лицарські герці й бої!
Був колись-то князь за Лабов,
Славний князь, багатий, добрий,
І доньку він мав єдную,
Батькові і всім кохану.
Вна на диво красна була,
Гіпка статтю, як тополя,
А лице біліше снігу,
А на линях цвіли рожі;
Очі ясні, голубії,
А по шиї, по біленькій
В'єсь коса злотоволоса.
Гей, раз каже князь післові,
Щоб пани усі зійшлися
В замок на велику учту.
Лиш настав день назначений,
Аж і всі пани зійшлися
В замок княжий на ту учту.
Бубни, труби загриміли.
Ід князю пани товпляться,
І кланяються князеві,
І кланяються княгині,
