І хорошій княжні — дочці.
За столи предовгі сіли,
Кожен ведля свого роду.
З дичини ношено страви,
А напій був мід солодкий.
Ай, то була учта гучна,
Ай, то була учта славна!
Розгорілось тіло силов,
Бодрість в умах розгорілась.
В ту пору нанам князь мовить:
«Мужі, те не будь вам тайно,
Із якої я причини
Повелів вас тут зізвати.
Мужі храбрі, я рад знати,
Хто найскорше мні поможе.
Мудро борби в мирі ждати,
Таж сусідом німця маєм!»
Так князь рік, і тихо стало.
З-за столів пани тут встали,
І князеві поклонились,
Поклонилися княгині
І хорошій княжні-дочці.
Бубни, труби загриміли,
На сідання всі готові.
Перед замком на площаді,
Вгорі на прекраснім ганку
Князь сидів із старостами,
І княгиня з землячками,
І Людиша в дівиць крузі.
І до земляків князь каже:
«Хто на герці первий хоче,
Того сам я вибрать маю».
І на Стребора князь кивнув,
Стребор Людислава визвав.
І оба на коні сіли,
Взяли гострі, стальні списи,
Вихром гнали против себе.
Довго вспільно ся бороли,
Аж обі зламали списи,
І із сил вже так ізпали,
