Встала за доч татарського хана,
Котору христьянські люди вбили
Про каміння, золото і перли.
Гарна, наче місяць, Кублаївна
Про краї учула на заході,
В котрих люда много проживає.
Вна забагла взнать чужі звичаї.
Тут же десять молодців принялось
І дві діві її проводжати.
Приладили, чого було треба,
Посідали всі на бистрі коні
І узялись, куди спішить сонце.
Наче зоря сяє перед всходом,
Коли взійде над ліси над темні, —
Така була доч хана Кублая
Ростом красна і строєм пресвітла.
Вся одіта в парчі, одамашки,
Грудь і шия мармуром блищали,
А клейноти й перли ї вінчали.
Дивувались красі її німці,
Завиділи їй великим скарбам,
Стерегли їй путі і дороги,
Пересіли на темному лісі,
З-поміж дерев випали підступно,
Її вбили, а скарби забрали.
Коли се вчув Кублай, хан татарський,
Що ся стало з його дочков милов,
Зібрав війська з всіх країв підвласних,
Спішить з військом, де сонце ховаєсь.
Як се вчули князі на заході,
Що спішить хан в їх багаті землі,
Прилучились один до одного,
І зібрали превеликі війська;
Тягли полем-степом проти хана,
Розложились на широкім полю,
Розложились і тут хана ждали.
І велить Кублай всім чародіям,
Гадачам, волхвам і чорнокнижцям,
Щоб вгадали і йому звістили,
Як скінчиться та борба грізная.
