Ця сторінка ще не вичитана
А д а м. Ми вернемо, як він піде,—сповнити Важкий свій обов'язок. Ну, ходи. Ц і л л а. Ще поцілую те бліде лице, Уста, недавно теплі ще… Мій милий! Авель! Адам і Цілла відходять, плачучи. А да. Каїн, ти чув,—нам треба геть іти; Я вже готова; діти гнеть будуть; Я возьму Єноха, а ти сестричку. Ходімо відси, заки сонце зайде, Щобисмо в пущі в пітьмі не зблудили!.. Озвись до мене, Каїн! До своєї Ади. Лиши мя. К а ї н. А да. Адже всі тебе лишили. К а ї н. Чом ти не йдеш? Чи ж не боїшся жити Ураз із' тим, котрий оце зробив? А д а. Одного боюсь лиш: без тебе жити! Страшне се діло, що взяло ми брата,— Но я о тім не смію говорити; Воно осталось між тобов і Богом. Каїн! Каїн! Г о л о с. А да. Чи чуєш голос? 103
