А д а. Як бим Гадала, що не зможе, то бим… К а ї н. Ні— Не тра грозить!—І так досить нам того! Йди до дітей. Я швидко прийду д тобі. А д а. Ні, не лишайсь при трупі сам. Ходім враз. К а ї н. О, свідку ти мертвий а вічний, ти, Котрого кров не змита небо й землю Чернить! Чим ти тепер—не знаю; но Якби ти знав, чим я, то ти би певно Простив мя,—хоч ні Бог, ні власне серце Мене ніколи не простить! Прощай же! Не смію я, не важуся діткнути Твого трупа. Я, що вийшов з того Самого лона, що і ти,—що ссав Ту саму грудь і часто д своїй груді Тебе в дитинній ласці притискав,— Тепер не смію й глянути на тебе, Ні те зробить, що ти б зробив для мене— Твоє холодне тіло в гріб зложити— У перший гріб, на сій землі проритий! А хто прорив той гріб? О, земле, земле! За всі ті плоди, щос мені давала, Я ось що дав ти! А тепер в пустиню! А да схиляється й цілує груп Авеля. Сумна, завчасна смерть тобі судилась, Мій брате! З всіх, що за тобов сумують, 107
