вертав а Трої з хором троянських полонянок. Менелай вислав їх наперед, велів ГелЄні оглянути батьківський двір і при помочі старої ключниці прилагодити все до жертви, але не сказав, що має бути принесене в жертву. ГелЄна входить у двір, та ще швидче виходить перейнята жахом: у дворі край огнища вона побачила страшну про чвару, що німим рухом веліла їй забиратися геть! Ця прочвара показується в дверях, виходить на світло, лається з полонянками і самій Гелєні виявляє, що це її саму Менелай хоче зарізати в жертву богам, а її полонянки будуть повішені. Гелна зрезигнована вмерти, але дівчата бажають жити. Форкіяда вказує вихід із страшного положення. Недалеко Спарти, в горах, оселилися якісь лицарі, побудували високий замок, а їх ватажко готов захистити її, коли вона зараз наново покине Менелая і схоче втекти до того замку. ГелЄна згоджується. Ватажок, що захищає її й побиває Менелая, це Фавст. З ним разом проживає Гелєна в аркадських „щасливих полях* розкішні дні. З їх подружжя родиться син Евфоріон, чудовий співак, що рветься до високого лету й гине. Його смерть, це для Гелєни пора повороту в підземний світ, її служниці розпливаються в елементах природи,—Фавст лишається сам, а Форкіяда, відкинувши маску і котурни, являється знов— Мефісгофелем. Вилічений із цієї останньої любови, лю- бови до найвищої красоти, Фавст вертає до свойого краю, до публічного життя, до праці й ненастанних змагань зразу для осягнення сили, багацтва, а вкінці для осягнення свободи й щастя загалу, і в тім змаганню знаходить своє вибавлення від темної сили. Оце в коротких словах зміст другої части „Фавста* і спеціяльно його третього акту. Розуміється, це тільки скелет змісту. Трактуючи другу часть „Фавста* символічно, як образ життя й змагань високо-освіченого чоловіка свойого віку, Ґете спеціяльно в цьому епізоді хотів показати зразу противенство, потім зілляння клясичного світу а середньовіковим, особливо клясичної поезії а романтичною і виплив із того зілляння нової європейської поезії, тої поезії, що поперед усього відхнена духом свободи індивідуальної та народньої і на тій основі опирає новий гуманізм, так як клясичний світ опирав його на почутті громадської спільности. Ця нова поезія мала бути уособлена в фігурі Евфоріоиа. А що власне тоді (в 20-их роках нашого віку) найважнішою подією н європейській політиці була боротьба греків за 111
