І до стін тюрми своєї Дармо руки простяга. Та її взяв бог у руки Там далеко І з розвалин Іліону Аж сюди її приніс У старий, та свіжим блиском Прикрашений, батьків двір, Щоби тут, по невимовних Радощах та муках Спочиваючи, про вчасну Юність споминала. П а н т а л і с провідниця хору. Покиньте співу радісную стежечку І на дверей узкрилля оберніть свій зір! Що бачу, сестри? Чи не йде оце до нас Зворушена княгиня поквапно назад? Що сталось, славная княгине? Що могло В твоїм дворі замість привітань челяді Страшне спіткать тебе? Не скриеш ти цього Бо бачу ось відразу на твоїм чолі І благородний гнів і задивування. Г е л є н а. Вона лишила подвоТ дверей відчинені, зворушена. Не до лиця дочці Зевеса простий страх, Переляк із-за будьчого чужий мені, Але тривога, що з нутра старої тьми Від правіку виходить, різновидно ще, Мов полум'яні хмари з гирл огнистих гір, Клубиться, і героїв жахом наповня. Так і тепер Стигійці 1 жахом проняли 1 Стигійці—підземні сили,—від Стикса, підземної ріки 118
