Мене при вході в дім, і мов не любий гість, Від тих давно нетоптаних, пожаданих Порогів я би найрадніше геть пішла. Та ні, сюди на світло йду, а дальше вже Не проженеш мене, маро, хто ти там є! Освячення потрібно, щоб очищений Огнища жар і паню й пана привітав. Провідниця хору. Відкрий, о пані, слугам своїм, що стоять З пошаною при тобі, що зустріла ти? Г е л е н а. Що бачила, вздрите наочно й ви самі, Коли свій витвір в тій же хвилі тьма стара Не проковтнула у бездонний свій живіт. Та щоб ви знали, я скажу словами вам. Коли в князівського двора понуру тінь Ввійшла я звільна, про свій довг міркуючи, Аж диво: пустка в сінях, тихо в кімнатах. Не б'є до вуха стукіт кроків поквапних, Не видно вештання поспішного ніде, Не показалась служниця ні ключниця, Що приязно вітають все прихожого. Аж як до вогнища я близько підійшла, То бач, край попелу й зотлілих огарків1 Щось, мов велика жінка, на землі сидить, Заслонена—чи спить, чи то задумалась. Я строго крикнула, до праці зву її, Гадаю: певно ключниця, що муж Ті Дбайливий полишив у домі лад вести. Та під заслоною вона сидить, як пень. Я грожу,—тут правицю піднесла вона, Мов геть мене від вогнища і з дому шле. Я гнівно відвертаюся від неї, йду 1 Вогнище вважалося осередком дому, святим місцем; при ньому спали слуги. (Пор. Одисея IX, 190 і далі). 119
