З тобою. Любий, ще раз обійми мене! Персефонее, сина й матір ось прийми! Обіймає: Фанста; тіло її щезає, одіж і серпанок лишаються йому в руках. Ф о р к і я д а до Фавста. Не випускай цих шат І Це пам'ятка Єдина. О, держи її! Вже тягнуть Демони за краї, в підземний світ Пі рвати хочуть. Не пускай її! Це, правда, не богиня, що ти втратив, Та божеська в ній сила. Скористай З цінного дару, піднесися вгору! Вона знесе тебе понад все підле В ефір, аж доки видержати зможеш. Побачимось геть-геть, далеко звідси. Гелєнині шати розпливаються хмарами, окружають Фавста, підносять його вгору і відпливають разом з ним. Форкіяда підіймає з землі Евфоріонову одежу, плащ і ліру, виходить на просц^ніюм, піднімає ті останки вгору й мовить: І ще ось знахідка, та й красна! Що правда, іскорка загасла, Та світ за цим не довго рюма. Ось я поетів запоможу, Розбуджу зависть в них ворожу; Хоч талантів їм дать не можу, Та хоч позичу їм костюма. Сідає в просценіюм під колюмною. П а н т а л і с. Дівчата, живо! Ось позбулись чарів ми. важкого мусу відьми тессалійської1 1 брязкоту тих тонів переплутаних, Гессалія в старій Греції мала славу, що там багато їдьом та відьмаків. Тессалійською відьмою хор називає ЧЛзркіяду. 171
