війська на Францію 1792 р. і викінчує в слідуючім році ввіринну епопею .Reineke Fuchs“ у клясичній формі на основі старо-німецького народнього оповідання. Тісніші зносини з Шіллером, що заповнили рр. 1794—1805, можна вважати новою добою в життю та творчості Ґетого. Найвизначнішими творами цеТ доби були: повість „Wilhelm Meisters Lehrjahre“, поема „Hermann und Dorothea“, збірка епіґрам п. в.: „Xenien“, баляди, переклади Вольтерових драм „Mahomet“ і „Tancred“ та драма „Die natürliche Tochter“. Останній період у життю великого письменника обіймав рр. 1805—1832, в яких повиходили найбільші його твори: Обі части „Фавста", повість Wahlverwandtschaften“, просторі спомини а його життя п. в.: „Aus meinem Leben. Wahrheit und Dichtung“, опис італійської подорожі, збірка поезій „Westöstlicher Divan“ та повість „Wilhelm Meisters Wanderjahre“. Розуміється, крім тих визначніших праць, Гете писав і видавав у рівних публікаціях багато різнорідних творів віршами й прозою, між якими треба вгадати особливо переклад споминів італійського золотаря Бенвенута Челліні. Надто був він невтомним кореспондентом і полишив по собі трохи що не 100.000 листів, які а часом зібрано в окремім архіві його імени в Ваймарі. Епічна поема Ґетого „Герман і Доротея“ написана була 1796 р. а вийшла друком восени 1797 р. її основою послужило невеличке оповідання, яке Ґете вичитав десь у давніших часах, про еміграцію німецьких протестантів із Зальцбурга в початку XVII в. Там, між іншим, оповідано факт, що коли емігранти переходили через одно місто, син багатого міщанина запитав одну дівчину, що йшла між емігрантами, чи не хотіла би служити в його вітця. Вона згодилася. Він пішов до вітця, який давно вже намовляв його, щоби оженився, і заявив йому, що хоче оженитися з тою дівчиною; а як отець не позволить йому, то не буде женитися зовсім. Отець, приятелі та священник відраджують йому, але він стоїть на своїм, поки вони не згодилися. Тоді син приводить дівчину перед свойого вітця, не сказавши їй, що хоче взяти її за жінку. Отець питає її, чи вона хоче бути жінкою його сина, та вона ображається, добачуючи в тім питанню насміх над її бідністю. Тоді син виясняв їй усе і вона згоджується стати його дружиною1. Це оповідання, взяте а подій XVII в., Ґете переніс на події 1790 р., а власне на часткову еміграцію ельзаських німців, спричинену терором французької революції, а лівого боку Рейну на правий. Головної основи оповідання автор не змінив, 1 Richard М. Meyer, Goethe (Geisteshelden, Eine Sammlung von Biographien, herausg. von Dr. Anton Bettelheim), Bd. XIII— XV. Berlin 1895, стор. 272. 180
