255 Якби мій батько був дбав так за мене, як я ось за тебе, В школу мене посилав 1 наймав мені вчителів добрих, Певно, не був би я тим, чим тепер—хазяїн трактіерні“. Але піднявшися, син до дверей наближається мовчки, Звільна й без шуму; та втім з пересердя отець погукує 260 Вслід за ним: „Ну, ну йди геть! Знаю добре твою я упертість! Йди й господарство веди, аби я не сварив на тебе; Але не думай лише, що ти зможеш мужицьку дівчину В дім як невістку ввести, якусь ступу-простачку! Довго я жив між людьми й поводитися з ними я вмію, 265 Вмію гостити панів та їх пань, що вдоволені завше Звідсіль виходять; чужим вмію також схлібляти приязно. Але також, наконець, мусить до мене і невістка В дім увійіи і мій труд довголітній мені ВСОЛОДИТИ. І на клявірі хай грає, щоб в домі моїм щонайкращі 270 І щонайліпші з міщан на охоту веселу збирались, Як по неділям бува у сусіда“. Та тут син легенько Клямку потис і отак ледве чутно вийшов із кімнати. НІ. ТАЛІЯ Г орожани Так то уйшов там несміливий син від гарячої мови, Але отець говорив іще далі в початому тоні: „Як в чоловіці нема чого, то цього й не добудеш із нього Так і мене ледве чи коли втішить доповнення того, 5 Що я бажав, аби син не такий був як батько, лиш ліпший. Бо чим були б доми, чим були б міста, якби кожний все залюбки не гадав, що має вдержать, відновити. І поліпшити також, як учить нас пора й заграниця. Та ж чоловік не повинен, мов гриб той. з землі виростати. 10 И скоро на місці зогнить, в тім самім, що його виростило, Не полишивши сліду ніякого, діяльної праці. Адже ж по домі як стій це пізнати, який пан у ньому, Так як в містечко ввійди й зараз можеш судить про начальство, Бо де валиться вежа, осипаються мури, в окопах 15 Повно сміття, і по всіх вулицях скрізь валяється нечисть, Де з місця вивалив хтось каменюку й назад не управив, Попрогнивали крокви та нової підпори даремно Дім дожида, там уже звісна річ: в місті кепська управа. Бо де згори раз-у-раз не діла чистота та порядок, 20 Там привика міщанин дуже легко до бруду й недбальства, 196
