А на широкім шляху — віз при возі стояли рядами. Порались господарі коло коней, возів та худоби, Сквапно ж жінки на плотах порозвішане шмаття сушили, А у потока струях плюскотались весело діти. 190 Так протискаючися між возами, людьми та звірями Вправо то вліво, глядять оба вислані розвідачі там, Чи не побачать вони десь дівчини описану постать. Але ні одна з дівчат ие являлась подібна на неї. Стиск побільшався нараз; при возах ізчинилася сварка 195 Серед сердитих мущин, а до неї вмішалися з криком Також жінки. Та прийшов там поважними кроками старець, До спорючих прийшов і як стій втихомирився гамір Скоро спокій наказав та по-батьківськи ще погрозив він. .Чи ж те нещастя“—сказав він—.іще досі нас не навчило 203 Гіорозуміти, вкінець, що нам треба терпіть одним одних, Бути згідливими, хоч і не кожний поступить поправді? Тільки щасливий бува незгідливим. Чи ж вас горе Ще не навчило з братьми не все дертись, як досі бувало? На чужім ґрунті ви тут дайте місце друг другу й діліться 205 Тим, що в вас є, разом, щоб і ви милосердя зазнали*. Так сказав той чоловік, і замовкли усі і згідливо Впорядкували вози та худобу, забувши про сварку. Вчувши ту мову старця і побачивши, як той начальник Враз заспокоїв народ, панотець у тій хвилі 210 Ближче до нього прийшов і промовив слова ті значучі: „Справді, татусю, коли люд день за днем у щастю проводить, Живиться плодом землі, що широко кругом простяглася И дари блаженні свої відновля рік-у-рік, місяць - в - місяць, Все тоді йде, мов само з себе, й кожний для себе найліпший, 215 Та й розумніший, і так всі живуть біля себе згідливо, 1 хай мудріший тоді не вважається ліпшим від інших, Бо все йде, наче само через себе спокійно та мирно. Та як зруйнує біда життєві всі звичайні дороги, Порозбиває доми, спустошить сади та засіви, 220 Вижене мужа й жену з привичної любої хати, Змусить їх бурлакувать у тривозі й страху дні та ночі, Ах! тоді кожний глядить, хто з усіх буде найрозумніший, І тоді мудрі слова він до них не говорить надармо. Ьатьку, ну та скажіть, певно, ви старшиною над тими ",т*Качами, в яких зараз ви втихомирили сварку? Гак, ви здаєтесь мені одним з тих ось вождів найдавніших, Що по пустинях вели манівцями прогнані народи. З вами говорячи, так і здається, говорю з Мойсеєм“. nor, 1 ®*Дізвався на те, позирнувши поважно, начальник: „Справді, такі в нас часи, які рідко траплялися досі; 209
