Зазнані страти пімстить, захистить те, що нам зістало. Зброю хапали усі, заохочені поспіхом втечі, Зором непевним у них та обличчями смертнобліднми. 70 Без перестанку ревли по дзвіницях тривожнії дзвони, Страх небезпеки не міг зупинити грізного завзяття. Швидко змінилися причандали рільничі спокійні На уоруження: кров потекла із вилок та кіс гострих. Без милосердя вони ворогів мордували нещадно, 75 Всюди шаліла скаженість і неміч труслива та хитра. О, не дай Боже, людей бачить більше у шалі такому Лютому! Звір без ума приємніший вже вид представляв. Хай не говорить такий про свободу, що сам над собою Запанувати не міг, скоро тільки нема йому впину, 80 Люзом іде усе зле, а закони він в кут заганяв“. ..Мужу поважний“,—сказав на це з натиском чеснийсвящен- „Недокорю вам за те, що людей ви так гостро судили; [ник,— Аджеж зазнали ви там лиха много від злого безладдя. Та, якби ще раз назад в ті сумнії ви дні подивились, 85 То ви признали б самі, як нераз і добро ви вбачали, І чесноту не одну, що дрімали би в серці закриті, Якби грізний їх час не зворушив і якби негода Не довела декого між людьми проявитися ангелом“. З усміхом на ті слова відізвався достойний начальник: 90 „ Ви нагадали мені, як нераз, коли хата згоріла, Ґазді1 сумному десь хтось нагадає те срібло та злото, Що серед згарищ лежить перетоплене скрізь доокола. Правда, що мало його, але й те, що зістало, коштовне, І з'убожілий збира, що найде, і рад нахідці кожній. 95 Так і я радо свої ясні спогади взад обертаю На те немноге добро, що з тих днів моя винесла пам'ять* Не заперечу, видав ворогів я, що щиро єднались, Щоб рятувати люд, бачив другів і родичів добрих, Бачив дітей, що а любви неможливії речі вчиняли. 100 Бачив також юнака, що відразу мужем став, і старця, Що змолодів, і дитя, що нараз юнаком виступало. Ба, навіть той „слабий пол“, як звичайно його називають, Силу й відвагу являв, майже мужеську духа притомність. Ось розкажу вам лише перед всім про те гарнеє діло, 105 Великодушне, яке доконала прекрасна дівчина, Що у великім дворі лиш сама поаістала з дівками, Бо мужчини всі пішли у похід проти ворога злого. Тут на дворище напав волоцюг уоружених відділ, Що жив розбоєм, і враз утиснувся в кімнати жіночі. 1 Ґавда—хазяїн. 212
