Світи поза маленьким твоїм світом. Я не буду тортурами карати Твій сумнів, що ся пре з гряниць тісних. Прийде ще час, що, на кількох краплинах Води імчачись, скаже чоловік До другого: „Вір в мене і імчись На водах!“—і той ступить на-безпечно По хвилях. Я не стану ти казати: „Вір в мене, або гинь!“ Лети зо мною Враз через бездну світа; я ти вкажу Те, що не зможеш заперечити: Світи минулі, нинішні й будучі. К а ї н. Га, демоне, чи боже,—будь, хто будь ти,— Чи це земля он? Л юци ф е р. Що ж, не пізнаєш Землі, з котрої зроблений твій батько? К а ї н. Це справді вна? Те синє колісце, Що котиться в просторі, з другим, менчим Кружком—до місяця подібним? Це ж Той рай? Де мури, сторожі його? Л ю ц и ф е р. Вкажи ми, де рай? К а ї н. Як же ж мож? Між тим, Коли мов промінь сонця ми мчимось, Вна меншає, дрібнішає, щезає, Розсвічується світлом, наче кругла Дрібна зоря, яких мілійони-м бачив, 44
