Ця сторінка ще не вичитана
Була гостина, довго ждали ми Тебе. Князь. Хто ждав? Старий. Хто ждав? Та відомо, донька. Ти знаєш, я на неї все дивився Крізь пальці, й волю вам даю тепер. З тобою хсч усю ніч до зорі — Я не скажу ні слова. Князь. Бідний мельник! Старий. Та я не мельник. Признаюсь тобі, Я крук, не мельник. Сталось дивне диво. Коли в ріку — ти тямиш — вона впала, Я кинувся, побіг слідом за нею. І з того ж берега хотів ускочить. Та враз почулося мені, що двоє крил Міцних у мене виросло на плечах, І піднесли мене в повітря. Відтоді То сям, то там літаю та клюю Здохлу корову, або на могилі Сиджу та кракаю. Князь. Ось жаль який! Хто ж доглядає за тобою? Старий. Е, за мною? Я Старий став та пустий, за мною 516
