І доглядати не біда. Спасибі, За мною догляда русалочка. Русалочка? Князь. Старий. Так, внучечка. Князь. Та годі! Не можна цьому вірити. Старий, Ти в лісі тут хоч з голоду загинеш, Хоч звір тебе заїсть. А може хочеш Забратися в мій двір, зо мною жити? Старий. В твій двір? Спасибі! Ти мене заводиш А потім і одуриш, задавиш Коралями. Не хочу я в твій двір. Відходить. Князь. Це все моя вина! Боюсь з ума Зійти. Вже лекше вмерти. На мерця Глядять з повагою, за нього моляться. Рівняє смерть з ним кожного живого. Та хто з ума зійшов, той робиться Нечоловіком. Дармо він говорить, Але словам своїм він не володар. Хіба лиш звір пізна в нім свого брата, А людям він на сміх, над ним усякий Свобідний: хоч би вбив його, то Бог Його не судить. Бідний цей старий! Всі муки каяття у мні збудив Сам вид його. Входить ловчий зі стрільцями. 517
