В густій втонула тьмі; а прецінь виджу Огромні, чорні маси—не такі, Як ті світи, що ми оце минули, Що, бачилось, ясніли і жили. Хоч навіть зблідло світло їх далеке, І зблизька форми різнії виднілись, Глибокі доли, гори височезні, Одні вогнем палючі, а інші Залиті рівним, не зміримим морем, Отсі круг себе світлі паси мали, Тамті знов місяці летучі, так До моєї землі подібні! Тут Понуре все. А ю ц и ф е р. Але виразне. Хочеш Смерть бачити й давно померлі твори? К а ї н. Хотіть—не хочу. Знаю, що смерть є, Що батьків гріх мене і батька з всім, Що зветься нашим,—смерти призначив; Тож рад бим сейчас бачить те, що таки Колись побачить мушу. Г лянь. К а ї н. Та пітьма. Л ю ц и ф е р. Так все буде. Але ми Втворімо брами смерти. К а ї н. Чорні хмари Валять кругом;—що це? Лиш пітьма
