К а ї н. І я б умер, коб жертва наситила Його, неситого життя,— коб син наш Малий, що онде любо спить, ніколи Не знав відтак ні горя ані смерти, ] не лишив їх в спадку дітям своїм. А д а. А чень колись якась велика жертва Світ вибавить? К а ї н. Невинний пожертвуєсь За винних? Що ж би се була за правда! Та ж я невинний. Що я завинив, Що маю бути жертвою за гріх Поповнений, заким ще я родився? І пощо має знов хтось жертвуватись За той чужий, предківський гріх? І чи ж Се справді гріх такий—знання шукати? А д а. Ах, Каїн,— ось ти й сам грішиш,— безбожнов Здаєсь ми бесіда твоя. К а ї н. То кинь мя. А д а. Ніколи, хоч би й Бог тебе покинув. К а ї н. Що се? А да. Два вівтарі, котрі поставив, Зак 1 ти в світах був, Авель, щоб на них Принести Богу жертву, як ти вернеш. 1 Зак — поки. К5
