колиски, прості шафи та мисники й такі ж ліжка та крісла. Делікатніших меблів не роблено майже ніколи і хоч Гучинський хвалився, що «знається й на політурі», то взявшися раз робити політуровані рямці до образа, таки не вдав і натерши занадто міцно «припалив» політуру і на рямі лишилася темна, матова пляма.
В робітні були три варстати: працювали звичайно крім майстра два челядники і один термінатор. Челядники мінялися досить часто і в моїй пам'яті задержалися лише два-три профілі. Поперед усього пан Станіслав, молодий ще чоловік, таки дрогобицький міщанин, що недавно визволився[1] в того таки Гучинського. Був це предобродушний, веселий і все задоволений парубчак, з приємними, хоч трохи грубоватими обрисами лиця, співучий і жартовливий. Він скінчив був усі чотири нормальні кляси[2] у Василіян і вмів мені про кожного з моїх учителів Василіян оповісти якийсь веселий анекдот. Один давніший ректор був скупий, складав гроші і мав звичай зашивати банкноти в ковнірі своїх переношених реверенд[3]. По його смерті знайдено в його шафі кільканадцять таких реверенд і роздано їх убогим жебракам. Деякі, не знаючи що робити з тими лахами[4], попродали їх за пару крейца-
