Ах, тяжка страта!
Пекельні врата
Отворяться широко.
А ви грішнії
І проклятії
Ідіть в пропасть глибоко!
За хвилю вже її рука, озброєна квачиком із зеленою фарбою, робить по червоному викрутаси подібні до жидівських спірально звинених пейсів, а з її уст пливе далеко гуманніша течія слів і тонів:
А ty pani dworko
Kluczyki na kołku — hej nam hej!
Kolęda, kolęda, kolęda!
Każ wódki dolewać
Będziem dobrze śpiewać — hej nam hej!
Kolęda, kolęda, kolęda![1].
Я зразу дивився з великою набожністю на ті «цьоцині» артистичні вправи, подивляв її штуку й смак і любувався довершеними творами. Мене найбільше радували ті місця, де були більші хляпи якої-будь чистої краски, головно цинобру та синьої фарби. Бляйвайсу я не любив, жовта фарба була мені ненависна і я страшенно здивувався, коли Ясько показав мені вперше, як із мішанини жовтої фарби з синьою повстає зелена. Ясько мав собі приділену функцію — розтирати фарби на кам'яних плитах, мішати їх і складати готові до відповідних горщиків. Розтирання бляйвайсу та жовтої охри
- ↑ А ти пані хазяйко.
Ключі на кілку — гей нам гей!
Коляда, коляда, коляда!
Прикажи горілки доливати.
Будемо добре співати — гей нам гей!
Коляда, коляда коляда!
