було найтрудніше, і тут Ясько радо приймав мою поміч: оба ми в чотири руки хапали кам'яний товкач і доти водили ним з притиском по плиті, доки під гладким каменем чути було хоч одно зернятко нерозтовченої та нерозмеленої фарби. Всі фарби розводилися водою з каруком; але бували випадки, що нам приходилося приготовлювати й олійну фарбу. Дорожчі скрині, шафи та ліжка малювалися олійною фарбою — і то виключно зеленою. Цей звичай мусів бути досить старий, коли образ «зеленого ліжка» ввійшов навіть у пісню. Ясько любив співати цю пісню: чи то варячи в залізнім горщику коніпний олій на покост[1] і мішаючи його ненастанно залізною лопаткою, чи розтираючи зелену фарбу, змішану вже з жовтої й синьої, він прижмурюючи очі мов півень виводив:
A w tej nowej komorze
Stoi zielone łoże:
Ej łoże, łoże, sliczne, zielone,
Ktoz na tobie będzie spać?[2]
Взагалі столярня дуже часто лунала піснями. Особливо всяка стичність з фарбами та пензлями якось сама собою викликала пісні на уста. Тільки майстер Гучинський не співав ніколи. За те я, навчившися швидко всіх пісень популярних у столярні, допомагав своїм пискливим голосом кожному, а на третім році
