ниця. Жили в бідності, але рівно, правильно, не знаючи іншого життя, отже не знаючи ані зависти, ані такого, щоб одного дня не відати, що будете їсти, де подінетеся на другий день. То значить бідування. Ви щасливий чоловік. Ви жили бідно, але не бідували. То ви й не можете тут, у того пана Зо̀ля, дочутися тої ноти.
— Алеж власне в ньому хвалять і подивляють його об'єктивність, незрівняну вірність його описів і обсервацій, його повну правдивість — вирецитував я.
— Дурниця! Глупі формули! Für die Katz! — буркнув Лімбах. — Правдивість! Що таке правдивість? Правда, абсолютна правда недоступна для нас. Кожний бачить лиш те, що йому дозволяють бачити його очі, і бачить так, як уставлені й зафарбовані ті очі. В одного вони зафарбовані на зелено, то й бачить він усе в весняній зелені; в іншого на червоно, то й бачить він усе в огнистім сяєві. А в пана Зо̀ля вони зафарбовані на жовто, то й бачить він усе жовте, так як салон його старої Ругонихи. Ні, волю Діккенса. Тамтой і забавить і пострашить, а цей мов розбійник вирветься чорт зна відки, і хапає за горло й душить. І пощо? За що? Що я йому винен?
Ще від дрогобицьких часів Лімбах живо цікавився моїми літературними пробами; не диво, що зацікавився й тепер.
— Що нового пишете?
Я відповів йому, що задумав у ряді дрібних нарисів та сцен змалювати ту ча-
