бух на нас холодною водою. І пощо? Що вам із того прийде? Це нечемно і… і нелояльно. Це надужиття довір'я!
Я почав толкуватися[1], та не переконав старого.
— Ні, без потреби ви беретеся наслідувати того пана Золя! Без потреби. Він не доведе вас до добра, шукайте своєї власної дороги!
В половині того року мене арештовано. Аж по році, весною 1878 р., я знов побачився з Лімбахом. Він був якийсь здержаний у розмовах зо мною; я рідко міг застати його дома та й розмови наші не були вже такі свобідні та наївні, як давніше. Якась тінь лежала між нами.
Раз я попросив у Лімбаха дозволу одержати декілька листів із-за границі на його ім'я, бо листи адресовані на моє ім'я пропадають. Не надумуючись, він позволив, але, одержавши один лист із Женеви, так перелякався, особливо коли, відчинивши його, не міг нічого прочитати, що готов був бігти з ним до поліції. На щастя я надійшов ще в пору і вирятував листа. Старий Лімбах якось ніби засоромився свойого переполоху, коли я для заспокоєння прочитав йому лист і переконав його, що його зміст був зовсім невинний. Та проте я зараз же понаписував, куди треба, щоб на Лімбахове ім'я листів більше не посилано. Як же ж заболіло мене, коли кілька день по тім я побачив, як старий Лімбах доглянувши мене здалека на вулиці, сквапно перехо-
- ↑ Толкуватися — об'яснюватися.
