худобу пасу. Ім тільки те, що зароблю. Одягаюся в те, що сам собі зладжу. Сплю на землі. А перша річ, м'яса не їсти і пера до рук не брати. Бо м'ясо доводить чоловіка до дикости, а перо в людських руках стається страшніше, ніж львові пазурі, тигрові зуби і гадюча отрута.
— Ну, видите, — сказав дід, коли Стебельський скінчив свою промову, — все в нього такі речі по голові шибають. Ну, а так він хлоп[1] здоровий. І робучий, нема що казати, а щирий такий! Уже як що робить, то всю силу, всю душу в те кладе. Отже кажу вам, покинув панство і наймився в якогось господаря на службу. Та що, і там не міг довго витримати.
— Ба, та як його витримати, — сказав байдужим голосом Стебельський, — коли господар — багач, слуг понаймав, сам нічого не робить, а слугу, скоро щонебудь, та й трах у лице!
— Оттаке його всюди було! — сміючися сказав дід. — Зовсім так, як то приповідають, що дурня і в церкві б'ють. А шкода його! Вчений чоловік, із попівського роду. І книжки має ще свої, читати не зарікся. Навіть сюди з собою привіз, та поліціяни відібрали.
— То відки ж він сюди приїхав?
— Та чуєте, з Самбора. Там у Самборі він жив довгі літа, ніхто йому нічого не казав, аж нараз цієї весни зачув якось, що поклич сталася, кличуть резервістів
- ↑ Хлоп — тут в значенні мужчина, чоловік
