— Пане! — перервав його мислі своїм різким голосом Бовдур. — Кажіть принести горілки, кварту цілу, то буде на пару раз.
— А вільно ж тут принести? — спитав Андрій.
— А чому ні! Старий принесе!
Андрій сам не пив горілки, але знав, що для прочих арештантів це буде великий празник, коли зможуть випити по порції. То ж попросив старого, щоби приніс горілки, ковбаси і ще де-не-що до їди. Старий зразу вагувався, чи приносити цілу кварту, але коли йому Андрій допевнив, що буде бачити на те, щоби пили потрошки, та й що впрочім на дев'ять душ кварта горілки і так не значить нічого, старий зважився вволити його волю.
Полудень. Весело гомонячи засіли арештанти довкола принесеної горілки та їди. Іх очі радувалися тому празникові, якого давно вже й послихом не чували. Всі дякували Андрієві за його добре серце. Тільки Бовдур, мов колода, сидів у своїм куті і раз-у-раз пас очима пляшку з горілкою. Аж ось нараз він схопився, вхопив фляшку; обіймив кріпко обома руками, приклав до рота і почав цідити. Всі зразу зачудовані позирали на нього, але згодом кинулися відбирати. Та не швидко їм це вдалося. Майже пів фляшки спорожнилося за той час у Бувдурове горло.
— А суха ж би тебе ялиця побила, ти байстре поганий! — кляв дід Панько. — То не чекаєш своєї черги, але дудлиш наперед усіх, як свиня?…
