— Йой, кров, кров, татуню! — заверещали ми раптово, кинувшися рядом утікати з саду.
— Що там, що там? Дух Святий з вами! Що таке? — закричали тато, підбігаючи до перелазу.
— Кров, кров, ціла калюжа! — кричали ми зо страху.
— Де кров, де? — питали тато, перелазячи в сад.
— А он там під дубом!
Тато пішли оглянути показане місце і пробуркотіли:
— Ну, певно якесь нещастя!
А далі до нас:
— Діти, побіжіть но закличте сюди Микитича, Прокопа та й своїх татів, хто є дома.
Діти порозбігалися.
— От знов біда готова бути! Ще не дай Боже чого, комісія з'їде, протоколи!.. А все через того сумлінника!
Люди посходилися питаючи, що сталося? Тато показали їм калюжу крови.
— Ну, що ж, — відізвалися деякі з людей, — певно тхір поночі курку з'їв, а ви зараз людей скликаєте!
— Так? — скрикнув старий Прокіп. — Ой, певне, що тут курку з'їджено, але яку? Ось подивіться сюди!
Прокіп стояв обіч і люди ззирнулися на нього. Він своїм закованим костуром почав шпортати землю, відважив одну дернину, другу, вишпортав трохи глини, люди зирнули й ахнули. Деякі почали хреститися.
— Господи, помилуй грішну душечку. Отто! Отто! — гомоніли люди.
