потім перший, налапавши шкільні двері, сказав до Гриця:
— Застукай до дверей! Борзо!
— На сцо? — спитав Гриць.
— Треба! Тут так годиться, як хто перший раз приходить.
В школі був гомін, мов в улію, — але коли Гриць застукав кулаками до дверей, зробилося тихо. Хлопчики звільна отворили двері і втрутили Гриця до середини. В тій хвилі залупкали добрі березові різки по його плечах. Гриць дуже перепудився і зверещав.
— Цить, дурню! — кричали на нього сміхованці-хлопці, що почувши стук, засіли були за дверми і зробили Грицеві таку несподіванку.
— Ой-ой-ой-ой! — верещав Гриць. Хлопці злякалися, щоб не почув професор, і почали Гриця зацитькувати.
— Цить, дурню, то так годиться! Хто до дверей стукає, того треба по плечах постукати. Ти того не знав?
— Не-е-е зна-а-в! — відхлипнув Гриць.
— Чому не знав?
— Бо я-а-а пе-е-лсий ла-а-з у сколі.
— Перший раз! а! — скрикнули хлопці, мов здивовані тим, як можна перший раз бути в школі.
— О, то треба тебе погостити! — сказав один, поскочив до таблиці, взяв зі скриночки добрий кусник крейди і подав Грицеві.
— На, дурню, їж, та борзо!
Всі мовчали і в ожиданці гляділи на Гриця, що обертав у руках крейду, а далі поволеньки вложив її в рот.
