— Іж, дурний, та борзо! — напоминали хлопці, а самі душились зо сміху.
Гриць почав хрупати і насилу з'їв крейду. Регіт у школі розлягся такий, аж вікна задзвеніли.
— Цого смієтеся? — спитав здивований Гриць.
— Нічого, нічого. Може хочеш іще?
— Ні, не хоцу. А сцо то таке?
— То ти того не знаєш? Ото дурний! Та то єрусалим такий, то дуже добре.
— Ой, не дузе добле, — сказав Гриць.
— Бо ти ще не засмакував. То годиться кожному їсти, хто перший раз приходить до школи.
В тій хвилі увійшов професор. Усі хлопці, як сполошені горобці, попирскали до лавок, тільки Гриць остався зі сльозами в очах і з губами забіленими крейдою. Професор грізно зблизився до нього.
— Як називаєшся? — крикнув.
— Глиць.
— Що за Гриць? Ага, ти новий. Чому в лавці не сидиш? Чого плачеш? Чим забілився? Га?
— Та я їв єлусалим.
— Що? Який єрусалим? — допитувався професор. Хлопці знов аж душилися зо сміху.
— Та давали хлопці.
— Котрі хлопці?
Гриць озирнувся по хаті, але не міг нікотрого пізнати.
— Ну, ну! Йди сідай, і вчися добре, а єрусалима більше не їж, бо будеш битий!
