Zwei Seelen leben,
ach, in meiner Brust[1]
J. W. v Goethe.
Битва була в самім розпалі. Гармати ревіли, мов люті звірі, кидаючи з своїх гирл тяжкі, смертоносні кулі. Ракети лускали високо під хмарами, розсипаючися градом кровавих іскор. Уся широка кітловина стогнала, кричала, гриміла та палала, мов одне пекло. Сонце зайшло, а сумерки, налягаючи на землю, робили весь той образ знищення, різанини і смерти ще страшнішим.
В тім огнистім, пекельнім вирі, де пітьма мішалася з різкими огняними язиками, де смерть являлася у всіх можливих видах, де кров людська димілася і бурхала потоками, а тисячі сильних, здорових і рум'яних парубків ішли по трупах товаришів назустріч неминучій погибелі, в тій безодні знищення й жаху дух людський завмирав, думка губилася, мов порошинка в полі, — чоловік ставався бездушною машиною, живим деревом, яке
- ↑ Дві душі живе в моїх грудях.
