— Ну, скажи мені, які твої діла, які твої змагання? Куди йдеш? Чого хочеш? За що борешся?
— Я охороняю порядок, роблю порядок, хочу порядку, борюсь за порядок — пробубонів я, але чув, що сили мої щезають, немов хто половину серця вирвав мені з грудей, половину життя виссав із тіла.
— Нужденний привиде! — загуло громове слово мого страшного судді — і ти говориш, що ти Мирон? Отже знай, що Мирон той твій порядок уважає пануванням підлоти над чеснотою, а твої діла служенням тиранії, а твою боротьбу кровавим злочином! Щезай геть! Ти не Мирон!
— Але чим же ти докажеш, що ти Мирон? — прошептав я.
— Коли докажу, що ти мара, привид, ніщо.
Я зложив уста до насмішки.
— Не віриш іще? Переконайся! Ану, поборімося! Коли ти дійсний Мирон, а я привид, то я щезну від твого вистрілу, а коли я дійсний Мирон, то ти щезнеш. Аджеж привид чень не переможе дійсности. Стріляй!
Я прицілився, гуркнув вистріл, і зареготався мій страшний противник.
— Маро нужденна! — сказав він, — щезайже від моєї кулі!
Блиснув його карабін, — і мов громом ражений я покотився між трупи.
1883 р.
