понад нею не було нічого, тільки склепіння блискучої винарні, що ясніли, мов ліхтарня серед моря. А далі довкола спав ще квартал бідноти й праці, робітничі будівлі чорнілися, а високі, холодні комини фабрик не мали ще на собі високих димових шапок.
— Тут не побачимо нічого! — сказав Ґійом. Обидва вони не могли витримати більше. Те, що тут бачили й чули, наповнювало їх обридженням. Знуджені очікуванням, всі ті цікаві на бальконі і в сусідній залі помалу взялися їсти й пити. Кельнерам духу не ставало, розносячи пиво, дороге вино, цукерки, навіть холодні печені. А це ж були глядачі з маючої верстви, багаті панове, елеґантна публіка. І ось посеред диму сиґар пішли сміхи, слизькі та їдкі жарти, гарячково неспокійний галас. Та що, коли надокучить, то треба проводити час, як можна. А внизу, коли брати переходили партерову залю, знайшли там той самий стиск, той самий галасливий здвиг, ще побільшений викрикуванням кількох здорових гільтяїв у робітничих блюзах, що пили вино літрами при буфеті. Малі столики також були зайняті. В залі клекотіло від усякого народу, що приходив і виходив, щоб прохолодити свою нетерплячку. І що за народ! Сама шумовина, самі волоцюги, все, що від самого досвітку волочилося, шукаючи щасливого випадку і тікаючи від праці.
Та потім, вийшовши на вулицю, Ґійом і П'єр зазнали ще більшої прикрости. В юрбі, що її стримували поліціянти, не було нічого, як тільки розбовтана грязюка до самого дна, проституція і злочини, завтрішні убивці, що прийшли побачити, як треба вмирати. Брудні, розпатлані дівчата мішалися з купами волоцюг, снували посеред юрби і рипіли обридливі співанки. Інші бандити, стоячи купками, розмовляли, сперечалися про те, хто з славних ґільйотинованих умирав найбравіше; особливо про одного всі були одної думки, говорили про нього як про великого воєводу, як про героя безсмертної відваги. Мимо йдучи, чути було кінці страшних речень, описи ґільйотини, паскудні самохвальби, обкапані кров'ю бруди. А понад усім тим бе-