вбожество і страждання? І чи ж не на те кожний раз установлюють її серед цих робітничих вулиць, щоб тримати у страху тих видідичених, голодоморів, розлючених вічною несправедливістю, які щохвилини готові до бунту? Її не видно у кварталах багатства й розкоші, там нема кого лякати нею. Там вона була б безхосенна, виглядала б у всій своїй дивовижній жорстокості як брудна пляма. Вся страшна трагіка була в тім, що цей чоловік, який, збожеволівши з нужди, кинув бомбу, мав бути ґільйотинований саме ось тут, на тім нужденнім помості.
Тим часом розвиднилося, вибило пів до п'ятої. Далека, зворушена юрба почула, що зближається рішуча хвилина. Якась дрож пронеслася в повітрі.
— Він зараз вийде, — промовив Массо, виходячи з брами. — Однак цей Сальва, кажіть що хочете, відважний собі!
Він оповів, як його збуджено, як до камери ввійшли директор тюрми, слідчий суддя Амадіє, сповідник і кілька інших осіб. Сальва спав твердо, але як тільки розкрив очі, зараз усе зрозумів, запанував над собою, стояв блідий, але випростуваний. Він убрався без нічиєї допомоги, не прийняв чарки коньяку й сиґарети, що подав йому добродушний духівник, так само лагідним, але рішучим рухом руки відсунув набік розп'яття. Потім живо, без одного слова, довершено його туалети: йому зв'язали руки назад, ноги вільно спутали шнуром, сорочку розірвали аж до рамен. Він усміхався, коли йому додавали відваги і випростовувався твердо, боячись тільки одного — нервового ослаблення. Він мав тільки одно бажання, котрому зосереджувалося все його єство — вмерти як герой, стати мучеником тієї гарячої віри в правду і справедливість, за котру він гинув.
— Тепер там вписують акт його смерти до протоколу, — говорив Массо. — Станьте ближче, обіпріться на бар'єр, коли хочете бачити його зблизька… Знаєте, я був блідніший і дужче тремтів, ніж він. Здавалося би, що мені все байдуже, а проте бачити того чоловіка, який іде на смерть — ні, це не є приємна
