річ. Не можете собі уявити тих зусиль, тих заходів, які роблено, щоб урятувати його. І ніщо не помогло, кара смерти була конечною, здається, навіть у тих очах, що вважають її помилкою. А була дуже гарна нагода дарувати йому життя, коли його донечка, маленька Селіна, написала до президента республіки того гарного листа, що я перший його опублікував. Оцей лист може похвалитися тим, що зробив мене славним.
При імені Селіни П'єр, уже й без того зворушений очікуванням страшного видовища, почув, що йому тиснуться сльози до очей. Він уявив ту дівчинку, уявив разом із сумовитою і безнадійною мамою Теодорою в голій, холодній цюпі, до якої батько вже не вернеться ніколи. Звідти він вийшов одного ранку з гнівом у душі, з порожнім шлунком і з розпаленим мозком і зайшов аж сюди, між оці дві палі, під ніж!
Массо розповідав дальші подробиці. Лікарі були люті, бо боялися, що їм не віддадуть тіла делінквента зараз по екзекуції. Але Ґійом уже не слухав. Опершися об дерев'яний бар'єр, він ждав, вліпивши очі у браму тюрми, досі ще замкнену. Його руки тряслися, дилькотіли, а на лиці був вираз такого перестраху, немов би він сам ішов на смерть. Знову показався кат, невеличкий чоловічок з видом невдоволення; він квапився, щоб скічити якнайшвидше. А там, серед купки інших панів, що були у сюртуках, присутні показували собі начальника таємної поліції Ґансконя, що напустив на себе холодний урядовий вираз, і слідчого суддю Амадіє, що, всміхаючись, дуже старанно вдягненим прибув сюди, не зважаючи на ранкову годину, з обов'язку і гордощів, мов на п'ятий акт славної драми, автором якої вважав себе самого. Серед далекої юрби піднявся голосніший крик і Ґійом, підвівши голову на хвилину, побачив знову дві сірі тюрми, платани, вкриті зеленню, доми, обліплені народом, а понад тим бездонно блідо-лазурове небо, на якому в тріюмфі починало сходити сонце.
— Ось він! Видимість!
Хто сказав це? Легкий, глухий шелест при відкриттю бра-
