ми вдарив усіх по серцях. Скрізь, де не глянь, витягнені шиї, вліплені погляди, припинені віддихи. Сальва показався на порозі. Коли духівник, поступаючи взадгузь, ішов перед ним, щоб закрити собою ґільйотину, він зупинився: він хотів побачити і пізнати її, заким наблизиться до неї. Випростуваний, з голою шиєю він показався з довгобразим, постарілим лицем, що його поорали надто гіркі життєві пригоди, зник незвичайний блиск огнистих, задуманих очей. Надхнення окрилювало його, він умирав у своїх мріях. Коли помічники наблизилися, щоб підтримати його, він знову відсторонив їх. Дрібними кроками він поступав так швидко, так прямо, як тільки дозволяв шнур, яким були спутані його ноги.
Нараз Ґійом відчув на собі звернені на нього очі Сальва. Наближаючися, засуджений спостеріг, пізнав його, а коли проходив віддалений від нього ледве на два метри, усміхнувся до нього слабо і впер у нього свій погляд так глибоко, що Ґійом навіки мусів відчути його вогонь. Яку останню думку, який останній заповіт він лишив йому до думання, може до виконання? Ґійом почув у нутрі такий біль, що П'єр, боячися, щоб його брат не скрикнув проти власної волі, поклав йому свою руку на рам'я.
— Нехай живе анархія!
Сальва видав цей окрик, але його голос, змінений, здушшений, згубився серед великої тиші. Кілька осіб поблизу поблідли, далека юрба стояла мов мертва. Посеред широкого порожнього місця заржав кінь під одним поліціянтом.
А потім почалася обридлива товкітня, сцена несказанно брутальна і підла. Помічники ката кинулися на Сальву, що зближався помалу з піднесеною головою. Два вхопили його за голову, та, знайшовши тут тільки рідке волосся, не могли зігнути його і мусіли всім своїм тягаром налягати на його карк. Тим часом два інші вхопили його за ноги і з розмахом кинули його на дошку, що почала хитатися і котитися. Штовхаючи та копаючи, вони всунули його голову в отвір, і все те серед та-
