кого заміщання, з такою жорстокою дикістю, що виглядало на знівечення докучливого звіра, якого треба було якнайшвидше позбутися. Ніж упав вниз з важким, глухим стукотом. Два довгі потоки крови бризнули з перетятих артерій, ноги задригали судорожно. І більше нічого. Кат машинальним жестом потер собі руки, а один із помічників узяв відтяту, закривавлену голову до невеличкого коша, щоб покласти її до великого коша, до якого одним розмахом дошки скинено вже тіло.
Ах, цей глухий стукіт, цей важкий удар ножа! Ґійом почув, як він залунав далеко, по цілім кварталі нужди і праці, аж у нутро вбогих кліток, де тисячі робітників у оцій самій хвилині встають до тяжкої денної праці! Тут він набирає страшного значення, сіє лютість проти несправедливости, божевілля мучеництва, болющу надію, що розлита кров прискорить перемогу видідичених. А П'єр під час тієї підлої товкітні, під час тієї огидної різанини вбивчої машини почув, як більшає у нього льодова дрож. Йому нараз привиділося інше тіло, тіло гарної молоденької бльондинки, якій відламок бомби розірвав живіт, яка лежала під склепінням брами коло палати Дювіяра. Кров текла з її ніжного тіла так само, як бризкала з перетятої шиї. Кров за кров, це немов вічно сплачуваний борг людського нещастя, і ніколи чоловік не може викупитися від страждання…
А понад площею, понад юрбою стояла незаколочена велика тиша ясного неба. Як довго тривала ця погань? Може цілу вічність, в усякім разі дві або три хвилини. Вкінці народ прокинувся, стрепенувся мов від сонної змори; у всіх тряслися руки, у всіх були бліді лиця, а в очах світилося співчуття, обридження й перестрах.
