Вчора, вечером у середу прибув Марко Фроман, учитель із Жуанвіля, з жінкою Жанвієвою й донечкою Люізою до Майбуа, щоб тут, як щороку, провести місяць вакацій у бабусі й матері своєї жінки, у пані Діпарк і пані Бертеро, чи то пак у "двох дам", як їх звали у містечку. Майбуа, повітове місто з 2000 мешканців, було віддалене лише 10 кілометрів від села Жуанвіля і лише 6 кілометрів від Бомонту, великого і старого університетського міста.
Серпень почався нечуваною спекою. В неділю, в часі роздавання нагород у школі, розгулялася страшенна буря; та й останньої ночі пройшов уливний дощ, а повітря все ще не освіжилося і було важко та парно під олов'яним небом. Обидві дами, що вставали о шостій, щоб заздалегідь поспішити на службу Божу о сьомій, сиділи вже в їдальні в партері, дожидаючи молодого подружжя, але ті, мабуть, не квапилися.
На столі, накритім білою цератою, стояли вже готові чотири філіжанки, а оце вийшла Пеляжі, невеличка рудоволоса служниця з великим носом і тонкими губами, з машинкою до кави в руках. Вона служила вже 20 років у пані Діпарк і могла дозволити собі дещо.
— Гарно! — воркотіла вона. — Коли кава вистигне, то я не буду винна тому.
І воркотячи сердито собі під ніс, вернулася знову до кухні.
— Алеж це непростимо, — промовила гнівно пані Діпарк. — Можна б подумати, що Марко робить це навмисно, щоб ми запізнювалися на богослуження, скільки разів він тут.
