свого шлюбу Жанвієва, колись одна з найліпших учениць у Візиток в Бомонті, цілком зайнята любов'ю до свого мужа, почала справді чимраз більше занедбувати релігійні обов'язки, так що тепер уже й не молилася. Пані Діпарк була за це дуже недобра, хоча молода жінка, перебуваючи на вакаціях у Майбуа, совісно ходила з бабунею до церкви. Але невмолима старушка, що ніяк не хотіла згодитися на шлюб Жанвієви з Марком, сердилась дуже на нього, закидаючи йому, що він відчужив від неї душу її внучки.
— Три чверти на сьому! — промовила вона знову, почувши биття годинника на близькій вежі. — Ніяк не встигнемо впоратись на час.
Вона приступила до вікна й дивилася на площу Капуцинів. Малий домик стояв на розі тієї площі й церковної вулиці. Він мав лише один поверх; у партері ліворуч і праворуч від коридору були їдальні й гостинна; кухня й пральня містилися ззаду, виходячи на вогке, темне подвір'я; на поверсі були праворуч два покої пані Бертеро; нарешті під самим дахом, насупроти покоїка Пеляжі були ще дві маленькі кліточки, де жила Жанвієва ще малою дівчинкою і де радісно приміщувалася й тепер, коли зі своїм мужем прибувала до Майбуа. Але яка ж олов'яна тиша, яка вогка сутінь стояла у всіх кімнатах того малого домика! Церковна вулиця, що починалася біля парафіяльної церкви св. Мартина, була така вузенька, що возом годі було їхати по ній, і вічний присмерк стояв навіть опівдні над старими, занедбаними фасадами домів і над мостовою з нетесаних кругляків, куди служниці й господині просто виливали помиї з кухонь. А на північ простяглася гола площа Капуцинів, загороджена високим причілком старого манастиря, де жили Капуцини на спілку з "братами християнської школи": Капуцини обслуговували велику й гарну каплицю, а Боніфатри утримували дуже велику школу в бокових забудованнях манастиря.
Пані Діпарк дивилася коротку хвилину на безлюдну площу, тиху як церква, куди лише нечутними кроками пересувалися по-
