мало вказівок, бо такі літографовані взірці каліграфії продають по всіх склепах; вони не особисті. Та гов! тут унизу видно щось мов ініціяли, посплітані букви, але не зовсім чіткі.
О. Филип нахилився без поспіху.
— Думаєте, що це ініціяли? Мені здається, що це пляма від чорнила, напівзамазана слиною та слідом зуба тут обік.
— Пляма від чорнила? Ні! Це справді ініціяли, та на жаль замазані й нечіткі.
Потім побачив, що ріжок був віддертий.
— А тут вгорі бракує ріжка. Певно також зубами віддертий. Чи ви не знайшли того шматочка?
О. Филип відповів, що не шукав його. Він знову розгорнув число газети й обдивлявся його докладно, а Міньо тим часом шукав на помості. Не знайдено нічого. Зрештою не прив'язувано ніякої ваги. Марко згоджувався з духовним на те, що вбивця зразу пробував заглушити крики хлопця, втискаючи йому клубок паперу в рот, а потім переляканий задушив його. Дивною і незвичайною появою був каліграфічний взірець, зім'ятий разом з числом газети. Число газети "Малий Бомонтець", це було зовсім зрозуміле, це всякий міг мати в кишені. Але цей взірець, відки він узявся, як він знайшовся тут, зім'ятий і здушений у клубок, немов зліплений докупи з аркушем газети? Всякі припущення були тут можливі, і це вже було завдання суду при допомозі слідства віднайти правду.
Марко почув у страшній пітьмі тієї драми подув нещастя над собою, немов якась ніч, повна страховищ, нараз почала насуватися.
— Демон вилазить із темної своєї ями, — проворкотів він мимовільно.
Тим часом гурт людей перед вікном ще побільшився; між іншими прибігли також обидві пані Мільом, властительки близького паперового склепу. Пані Александрова Мільом, висока бльондинка з лагідним виразом обличчя, і пані Едвардова Мільом, також статна, але брунетка й енергійна, були зворушені
