Треба зараз повідомити бурмістра і поліцію.
Тим часом знадвору збіглося ще кілька людей, а один парубок побіг зараз покликати урядників. Марко тим часом озирався далі по кімнаті. Над маленьким трупом бачив брата Фульґенція, переможеного співчуттям, з заплаканими очима, як нервовий чоловік, що в сильних зворушеннях тратить владу над собою. Марка вхопили за серце ті знаки зворушення, бо й його душа була збентежена до дна при виді сповненого тут огидного злочину. Ледве свідомо для нього самого в його душі ворухнулось якесь відчуття, що пізніше мало скріплене вернутися знову. Але в тій хвилині щезла ця перелетна думка. Він бачив лише о. Филипа, що зворушений, але спокійний усе ще тримав у руці число газети та каліграфічний взірець. На хвилину єззуіт обернувся, немов бажаючи заглянути під ліжко, а потім знову виступив наперед.
— Адіть, о! — промовив він не запитаний, показуючи обидва папери, — це я знайшов на помості, зім'яте в клубок. Очевидно вбивця силкувався заткнути дитині цей клубок у рот, а коли йому це не вдалося, задушив її. Бачите, цей взірець забруднений слиною і подіравлений зубами дитини. Правда, пане Міньо, клубок лежав ось тут, коло ноги столу? Ви ж бачили його?
— А так, — сказав учитель, — я зараз завважив його.
Міньо наблизився, щоб іще раз глянути на взірець, та на диво собі побачив, що правий ріжок папірця був відірваний. Він не пригадував собі, щоб бачив той відірваний ріжок раніше, коли єзуіт вперше показував йому той папірець. Певно цей ріг був тоді закритий його грубими пальцями, що держали цей вузький папір. Він і сам не знав докладно, як воно було, ця незначна обставина якось затерлася в його пам'яті і докладно про це він уже не міг би сказати.
Тим часом Марко взяв папір до рук і приглянувся йому уважно.
— Ах, так! Сліди зубів видно. На жаль, цей папір дасть нам
