имо поглянути, як це там сталося.
Панна Рузер не сміла вже тепер зупиняти їх, і брат уліз до кімнати вікном; за ним уліз також отець Филип, який, побачивши обік трупа клубок паперу, підняв його зараз. Учителька лишилася надворі, більше з обережности ніж зо страху, і хвилину затримала ще й Міньо. Що дозволили собі слуги Божі, це було може недозволене для простих учителів. І ось, поки брат з новими окриками сильного зворушення нахилився над непорушним тілом, не доторкаючись його, розвинув о. Филип, усе ще не кажучи ані слова, зім'ятий у клубок папір і, бачилось, уважно придивлявся до нього. При тому він обернувся до вікна плечима, так що видно було рухи його ліктів, але не видно паперу, а тільки чути було його шелест. Це тривало пару секунд. Тим часом Міньо вскочив також до кімнати і побачив, що клубок складався з газети, а разом з нею був зім'ятий ще вузький пояс білого паперу.
— А це що?
Єзуіт глянув на вчителя і сказав спокійно своїм низьким, повільним голосом:
— Вчорашнє число "Малого Бомонця", з 2 серпня, і дивним способом зім'ятий з ним оцей взірець до писання. Адіть, о!
Він мусів показати папір, бо Міньо вже перед тим бачив у його руках. Він тримав його у своїх грубих пальцях, так, що видно було лише слова "Любіться між собою", виписані гарною англійською мовою. Папір був подіравлений і забруднений. Вчитель ледве встиг кинути на нього оком, коли біля вікна почулися нові окрики перестраху.
Це власне надійшов Марко, і вид бідної замордованої дитини наповнив його жахом і гнівом. Не слухаючи оповідання вчительки, він ускочив також вікном до кімнати. Присутність двох духовних була для нього несподіванкою, та від Міньо він почув, що він і панна Рузер прикликали їх, коли вони у хвилині викриття злочину переходили вулицею.
— Не руште його, не змінюйте нічого! — крикнув Марко. —
