— Мій Боже! Мій Боже! Страшенно, страшенно! Гей на поміч! Чи нема там нікого? — кричав він на всю площу.
Панна Рузер, учителька, почула крик і надбігла. Вона раннім ранком вийшла в огородець, щоб глянути на свою салату, що гарно росла від уливних дощів. Вона мала 32 роки, була висока і статна, але не гарна, з рудавим волоссям, круглим, широким лицем, великими сірими очима, блідими губами й гострим носом, що свідчив про її жорстоку, хитру й зажерливу вдачу. Хоч не дуже принадна, вона була, як говорено, на добрій стопі з інспектором елементарних шкіл, красунем Морезеном, і це причинялось до її авансу. Зрештою була вона дуже покірною міському парохові аббе Кандієнові, а також Капуцинам і Боніфратрам і особисто водила своїх учениць на катехізацію та на релігійні вправи. Коли побачила страховище, розсипалась і вона окриками переполоху.
— Господоньку святий, змилуйся над нами! Це ж убивство, душогубство! Ай, Господоньку милосердний!
Та коли Міньо кинувся крізь вікно влізти до покою, вона зупинила його.
— Ні, ні, не лізьте! Треба вперед оглянутись, покликати людей.
Коли панна Рузер оглянулась за підмогою, побачила о. Филипа і брата Фульґенція, що, надходячи з площі Капуцинів, де Жанвієва й обидві дами бачили їх у переході, власне виходили з вузької вулички. Вона підняла руки до неба, немов сам Бог оце з'явився їй.
— О, шановний панотче, шановний брате, ходіть швидко, швидко, тут лихо скоїлося!
Обидва духовні надбігли і аж здригнулися, побачивши таке страхіття. Енергійний і розумний отець Филип стояв німо, а вразливий брат розсипався пристрасними окриками.
— Ах, бідна дитина! Що за огидний злочин! Така тиха, добра дитина, найліпший з усіх наших учнів, такий побожний, такий гарячий у релігії. Але годі ж нам стояти тут надворі, мус-
