що була близькою до обоження. З їх подружжя було у них двоє дітей. Йосип чотириліток і Capa — дволітня дівчинка. Склавши іспити на вчителя, Сімон — рідкий приклад швидкого авансу — був іменований на 32 році життя старшим учителем у Майбуа, де пробував оце вже два роки.
Марко не дуже любив жидів у наслідок від віків унаслідженої антипатії. Над причиною цього, не зважаючи на велике вільнодумство свого ума, він ні разу ще не задумувався. Проте, з Сімоном він був на "ти" і приятелював із ним ще відколи вони були товаришами в семінарії. Він вважав його чоловіком дуже інтеліґентним, дуже добрим учителем, з усієї душі відданим обов'язкам свого фаху. Та при тому він добачав у нього надмірний педантизм, прив'язання до букви, рабську покірність приписам та дисципліні і вічне побоювання, щоб не наразитися зверхникам, "не бути зле записаним". В тім пізнавав Марко застрашення та пригноблення його раси, наслідок довговікових переслідувань, що виявлялися в душі народу ненастанним страхом перд кривдою й насиллям. При тому Сімон мав певну підставу до побоювань, бо його іменовання в Майбуа, малім, клерикальнім містечку, де була школа Боніфратрів і впливовий манастир Капуцинів, викликало майже скандал. Його жидівське походження вибачали лише завдяки його бездоганному поводженню та його гарячому патріотизмові, що виявляв себе часто надхненними славословіями на озброєну Францію, яку він уявляв собі переможною володаркою всього світу.
І ось прибіг Сімон у супроводі Міньо. Низький, худий і жилавий, з коротко обстриженим рудавим волоссям і рідкою борідкою, він мав сині, лагідні очі, тонкі уста і гострий, горбатий ніс своєї породи; та взагалі лице з млявими рисами і трохи хоровитою фарбою не робило приємного вражіння. Він був так вражений страшною подією, що робив вражіння п'яного: він хитався сильно і белькотів щось невиразне, його руки дуже тряслися.
— Чи ж це можливе, Боже небесний? Таке здичіння, така
