Ля Біссонієр потакуючи кивнув головою. Сімон поспішив нагору до своєї жінки, яка швидко прийшла разом з ним.
Обгорнена простим шляфроком із сирівцевого полотна, Рашеля була така гарна, що при її вході по всіх зібраних тут мужчинах пройшов неначе подих зворушення й подиву. Це було втілення жидівської краси в її повнім розквіті: лице пречудово овальне, препишне чорне волосся, тепло–золотиста цера, предивні великі оксамитні очі, червоні уста й блискучі білі зуби. Вона виглядала мов жінка, що жила лише для любови, трохи індолентна, замкнена в обсягу своєї домашности з мужем і дітьми, як орієнтальна жінка у своєму гаремі. Коли вона ввійшла, Сімон хотів замкнути двері, та сюди пропхалися діти, Йосиф і Capa, один чотириліток, а друга дволітня, гарні, міцні дітваки. Вони прибігли за мамою, хоч їм було заборонено сходити вниз, і поховалися у фалдах її шляфроку. Урядники покивали головами, дозволяючи їм тут лишитися.
Чемний Ля Біссонієр, зворушений жіночою красотою, задавав питання дуже делікатним тоном:
— Чи справді, ласкава пані, ваш муж вернувся вчора додому двадцять хвилин перед дванадцятою?
— Так, пане прокураторе. Він засвітив свічку, глянув на годинника. Потім ліг і ми розмовляли ще хвилину тихо, щоб не збудити дітей, і чули, як вибила дванадцята.
— А ви самі, ласкава пані, перед поворотом мужа, між одинадцятою і пів до дванадцятої не чули нічого — голосів, кроків, шуму, зглушеного крику?
— Ні, нічогісінько! Я спала і прокинулася аж при вході мужа. Я була досить хора, коли він вибирався з дому, і він був радий, що застав мене майже здоровою, а в своїй радості був такий веселий та охочий говорити, що я мусіла просити його бути тихішим, щоб не побудити інших, так спокійно було довкола. Ах, хто би то був сказав, що на нас упаде таке страшне і так нагло нещастя!
Вона стратила рівновагу, яку досі заховувала через силу, і сльози покотилися по її лиці. Немов шукаючи утіхи й підпори,
