лицаря, що сам-самісінький їхав у повній зброї. Черничка зазирала своїми гарними очима як мога пильніше й оглядала крок за кроком цю мужню появу; а сама сиділа так тихо, що лицар був би й не побачив її, якби шум криниці не зворушив його слуху і не обернув у той бік його очей. Зараз він повернув з дороги до криниці, зліз з коня і напоїв його, з пошаною поздоровивши черницю. Це був хрестоносець, що по довгій мандрівці сам-самісінький повертався додому, втративши всю свою дружину.
При всій своїй побожності він не зводив очей з Беатріксиної вроди; та й вона робила те саме і вдивлялася в вояка так, як перед тим. Оце й була гарна частина світу, за яким вона нишком так тужила. Але вона нараз потупила очі й засоромилася. Врешті запитав її лицар, куди вона йде і чи не міг би він чим услужити їй? Чистий і повний тон його слів перелякав її; вона глянула на нього й ошоломила його тим, що призналася у тому, що втекла з манастиря, щоб побачити світу, але тепер вже боїться і не знає, куди подітися.
Лицар не в тім'я битий, розсміявся з чистого серця і запропонуваї дамі покищо провезти її добрий шмат дороги, коли схоче повірити себе йому. Його замок, сказав він, віддалений звідси не більше, як на день їзди, коли її воля, може там безпечно приготовитися і, обдумавши все гарненько, вирушити далі в божий світ. Вона не відповідала нічого, але й не противилася, лише потроху тремтіла, коли він посадив її на свого коня, сам сів позаду неї і так із запаленілою черничкою перед собою весело поїхав лісами-полями.
Дві чи три стаї вона держалася просто і дивилася в далечінь, опираючись рукою в його груди. Але потім її лице підвелося вгору, голова похилилася на його груди і вона терпеливо зносила поцілунки, якими лицар обсипав її щоки. А ще три стаї — і вона віддавала йому поцілунки так палко, немов би не дзвонила в манастирі вдосвіта і в надвечір'я. Серед такої роботи вони не бачили, ані світляних піль, через які проїздили, ані
