мендант, що боронився лише тому, що йому не було ще завізвання, відступав власне з послабляючими силами до порталю дому, коли з нього вийшов російський офіцер з дуже розпаленим обличчям і крикнув до нього, щоб піддався. Комендант відповів, що він лише ждав цього завізвання, віддав йому свою шпагу і попросив дозволу піти до замку і розглянутися за своєю ріднею. Російський офіцер, що, судячи по ролі, яку відігравав, бачилось, був одним із провідників штурму, дав йому цей дозвіл в супроводі сторожі, сквапно став на чолі одного відділу, порішив боротьбу, де вона ще могла бути сумнівною, і обсадив живо всі важливіші пункти фортеці. Швидко потім він вернувся на подвір'я, дав наказа зупинити пожежу, що почала скажено ширитися, і сам при тому доказував чудес напруження, коли його наказів не сповнювано з відповідною ревністю. То він з кишкою в руці спинався посеред горючих крокв і звертав водяний струм, куди було треба, то завдяки азіятській натурі безстрашно порався в арсеналах і викочував бочки з порохом та набивані бомби. Комендант, увійшовши тим часом до дому, був до крайности збентежений звісткою про нещастя, яке трапилося маркізі. Вона ж, прийшовши вже зовсім до себе без допомоги лікаря, як це й заповів був російський офіцер, і на радощах, що бачить усіх своїх у добрі і здоров'ї, але лежачи в ліжку ще лише тому, аби зацитькати їх надмірні турботи, запевняла його, що більш усього бажає встати і висловити подяку своєму спасителеві. Вона знала вже, що то був граф Ф., підполковник т–ського корпусу стрільців і кавалер ордена заслуги та кількох інших орденів. Вона попросила батька, щоб він якнайщиріше благав його не покидати цитаделі, поки хоч на хвилину не покажеться на замку. Комендант, шануючи чуття своєї дочки, вернувся негайно до фортеці, і коли офіцер серед ненастанних військових заряджень вештався сюди й туди і годі було знайти кращої нагоди, на валах, де той власне роздивлявся свої недостріляні ряди, передав йому бажання своєї зворушеної дочки. Граф запевнив його, що очікує лише хвилини, яку
