кий поклін, і несповна за годину в цілій фортеці росіян не стало.
Сім'я думала, що може в майбутньому трапиться нагода передати графові якийсь доказ вдячности; та який же був її страх, коли довідалися, що він того самого дня, як рушив із фортеці, знайшов смерть у битві з ворожим військом. Кур'єр, що приніс цю вістку до М., бачив на власні очі, як його, смертельно раненого в груди, несли до П., де він — була певна вістка — сконав у тій самій хвилині, коли носильники мали зняти його зі своїх рамен. Комендант, що сам побіг на пошту і розвідував про ближчі обставини цієї події, почув іще, що на полі битви у хвилині, коли його потрапила куля, граф крикнув: "Джульєтто! Ця куля мститься за тебе!" і зараз потім замкнув уста навіки. Маркіза була в розпуці, що пропустила нагоду впасти йому до ніг. Вона робила собі тяжкі докори, що коли він — може зі скромности, як їй здавалося, — отягався явитися в замку, вона сама не вийшла до нього; жалувала свою нещасну іменницю, про яку він думав ще у хвилині смерти; силкувалася даремно вивідати місце її побуту, щоб повідомити її про нещасливий і зворушливий випадок, і минуло кілька місяців, поки і сама здужала забути про нього.
Сім'я мусіла тепер забратися з комендантського дому, в якому помістився російський начальник. Мірковано зразу, чи не перенестися до комендантових маєтків, до чого маркіза мала велику охоту; та що полковник не любив сільського життя, то сім'я найняла дім у місті й урядилася в ньому на постійне мешкання. І все вернулося до давнього порядку. Маркіза знову взялася до давно перерваного навчання дітей своїх, а в вільних хвилинах заглядала до своєї малярської робітні та до книжок, коли нараз, звичайно здорова як богиня, почула кілька разів напади якоїсь слабости, що цілими тижнями робила її нездібною до товариського життя. Її нудило, світ крутився, робилося млосно і вона не знала, що думати про цей дивний стан. Одного ранку, коли сім'я сиділа за чаєм, а батько на хвилину
